Олександра Гонтар – українська поетеса, співведуча та сценаристка програми «Телебачення Торонто». І вона є моєю улюбленою сучасною українською авторкою. Адже через свої вірші вивільняє жінку з культурних шор «хорошої дівчинки», робить конструкцію та деконструкцію жіночих образів, пише про любов у всіх її формах і проявах просто, красиво й дотепно, розширюючи межі того, що ми розуміємо під «жіночою поезією».
«Брутальна» – таким словом найчастіше характеризують Олександру та її поезію (1). Брутальність – це риса натури тієї людини, котра у своєму духовному розвитку не відійшла далеко від тваринного світу. Це виявлення животинної люті, надання волі диким інстинктам, утеча з гамівної сорочки культури та цивілізації. Цією «сорочкою» для жінок є образ «хорошої дівчинки», котра робить усе для інших і нічого – для себе, хоче викликати у довколишніх самі лише позитивні почуття, спокійна, врівноважена, схильна вважати себе винною в більшості ситуацій. «Хороші дівчата не розбивають серця, від слова “секс” втрачають свідомість, їхнє життя політкоректна повість з рецензією від бога-творця», – пише про таких Олександра.
Авторка стверджує, що «рано чи пізно, пізно чи рано хороші дівчата так охоче псуються». Тож через свої римовані рядки та верлібри вона, мовби менторка-наставниця, провадить за руку до виходу з тісної рожевої кімнати у дикий, небезпечний і прекрасний світ. Вона показує, якою є жіноча брутальність, це тваринне єство – зухвале, сексуальне, безжальне і водночас безмірно щире. Вивільнена в поезіях лірична героїня віддається коханню та іншим життєвим насолодам, відкрито виражає свою злість.
Збірка поезій Олександри є своєрідним путівником. «Вона про усілякі догми, які чую в свій бік від оточуючих, і які нав’язують також моїм знайомим і подругам. Я зібрала все це докупи і написала таку універсальну інструкцію, прочитавши яку, ти зрозумієш, як жить дальше», – каже авторка в одному з інтерв’ю (2).
«Зрозуміти, як жить дальше» допомагає деконструкція токсичних стереотипів за допомогою насмішки та руйнівного гумору. Яскравими прикладами такого підходу є вірші «Інструкція з користування собою як жінкою», «Коли ти баба», «Суто жіночий верлібр». Синдром безпомічності й жертовності, мізогінія, слатшеймінг, меркантильність і консюмеризм – усі ці явища Олександра висміює безжально та по-хірургічному точно. Такий підхід допомагає відмежуватися від накинутих суспільством шаблонів, тож ми отримуємо простір для рефлексій. Окрім того, Саша Гонтар із цікавістю розпанахує «сотні психологічних нюансів, комплексів, абсурдних стереотипів, парадоксальних викривлень логіки й просто ідіотизмів, характерних для відносин між чоловіками й жінками» (4). Цьому присвячено вірші «Ідеальні стосунки», «Женські тєрзанія», «Женські развлєчєнія» та ін. Своєю поезією вона нам зробила велику ласку, мовляв: «Ось ви можете нарешті позбутися наклеєних на вас ярликів, а можете нарешті змиритися і прийняти усі суперечності, які у вас є».
Після деконструкції приходить конструкція складного і справжнього образу жінки. Мета – надати простір і словесне вираження різним ідентичностям: жінці-з-бару, ніжній жінці-матері, впевненій жінці-спокусниці тощо. Саша легітимізує всі ці образи, дає їм прихисток на сторінках своєї збірки. Зшиває їх не лише під твердий корінець палітурки, але й у нашій колективній свідомості. О. Гонтар примиряє суперечні образи та ролі всередині однієї особи, але продукт зшивання не схожий на недолугого Франкенштейна. Поєднані ідентичності роблять образ героїні глибоким, повним і багатогранним: вона «стібеться», роздумує про смерть, ревнує, ніжно закохується. Героїня на сторінках збірки жива та об’ємна, ми їй віримо. Саша показує жінку такою, яка вона є.
Центральним мотивом у її поезіях є любов у всіх проявах: романтична, материнська, еротична, щаслива і нещасна. Здебільшого остання, бо, як сказала сама авторка в одному з інтерв’ю, «щасливе кохання – це так непродуктивно. Можна один раз покохати мудака і все життя вірші писати» (2). У передмові до «Жери землю» Юрко Позаяк написав, що «…її книжка від першої до останньої сторінки усе про те ж саме вічне – про любов…» Справді, це почуття всеохопне для ліричної героїні, й воно є рушійною силою багатьох її дій, імпульсом для емоційних переживань. Брутальність для неї проявляється в тому, як вона кохає: сильно, відверто й місцями грубо. Через деконструкцію жіночих образів і моделей поведінки Олександра, наче грубою пилкою для нігтів, стерла всі шари стереотипів, культивованих у суспільстві, й оприявнила нам те, що є насправді Жінкою. А нею є, власне, безмірна палка любов і пристрасть. Також у поезіях прочитуємо застереження, щоби це почуття не поглинуло ту, котра кохає. «Ти – це тонка матерія бліда і безкровна Ти – це любов без рамок і меж», – написано в одному з віршів. «Обережно, – читаємо ми між рядків, – не дозволь почуттю спалити тебе дотла, перетворити всього лише на місткість для нього». Така собі гра з вогнем, гра на межі.
Важливою заслугою О. Гонтар є й те, що вона розширила межі того, що ми називаємо жіночою поезією. Юрко Позаяк написав, що «лірична героїня віршів Олександри Гонтар, само собою, яскраво виражена жінка. Проте назвати її тексти “жіночою поезією” якось не підіймається язик і не повертається рука. Адже там немає практично жодного традиційного для жінпоезії елемента» (4). Тут на часі стануть рефлексії Вірджинії Вульф про те, що «твір жінки є завжди жіночим, він не може бути не жіночим, із найкращого боку він є таким, тільки проблема полягає у визначенні того, що ми розуміємо під жіночим» (3). Поезія Олександри підкреслено фемінна і написана для жінок. Проте читання її віршів буде цінним досвідом для чоловіків також. Щонайменше для того, щоб усвідомити, що жінка може писати (і пише) гостро, влучно та сміливо. І такий спосіб писання, безумовно, жіночий – у найкращому сенсі цього слова.
Поезія Олександри прекрасна та смілива, бо вона звертає погляд читача всередину себе, через гумор стирає токсичні культурні нашарування, формує новий образ жінки і неповторно описує кохання в усіх його формах. Найважливіше, що вона ставить на обговорення питання про те, що ми вважаємо жіночим.
(1) Брутальна поетеса Саша Гонтар: «Смішно, коли різні чоловіки пізнають себе в одному вірші». – [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://iod.media/article/brutalna-poetesa-oleksandra-gontar-smishno-koli-rizni-choloviki-vpiznayut-sebe-v-odnomu-virshi-4283
(2) Дядюк К. «Ти жінка, і це значить закрий рота»: Олександра Гонтар привезла до Вінниці «хуліганські» вірші. – [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://vezha.ua/ty-zhinka-i-tse-znachyt-zakryj-rota-oleksandra-gontar-pryvezla-do-vinnytsi-huliganski-virshi-foto/
(3) Білоцерківець А. «Жіноча література» як об’єкт феміністичної літературної критики // Гуманітарні науки, 2013. № 4.
(4) Гонтар О. Жери землю. – Київ: Люта справа, 2019.