Журнал «О’Казія»

Теорія і практика оказійності

як гора, можна жити.

як зелена ріка.

З вірша Дебори Фоґель "Примітивне
життя"

Як гора – у монолітній сталості. Або ж як ріка – у постійній плинності становлення.

Журнал “О’казія” – жива ілюстрація другого шляху. 

Від початку 2018 року, коли студентське видання під доволі непримітною назвою “Вісник Українського Католицького Університету” вперше побачило світ, воно встигло кілька разів змінити назву, склад команди й формат – і продовжує розвиватися й надалі. Все почалося з ідеї створити безпечний і затишний простір для літературних та публіцистичних спроб студентів УКУ. Ця ідея в основі залишилась незмінною й досі, проте з наївного експерименту викристалізувалась у більш-менш цілісну візію журналу. Після неуникненного етапу початкового еклектизму цей журнал, назвавшись “О’казією”, зосередився передусім на літературно-мистецькій проблематиці. Творить його невелика, в міру міждисциплінарна (хоч здебільшого філологічна) спільнота студентів УКУ, що вчиться пізнавати світ крізь тексти.

На електронних сторінках журналу можна знайти поетичні та прозові твори, есеї, статті, інтерв’ю й принагідні замітки. Серед наших авторів – студенти УКУ та інших навчальних закладів (зокрема, впродовж останнього півріччя ми співпрацювали зі “Спудейським вісником” Києво-Могилянської академії). Ми прагнемо зробити наш журнал простором творчої самореалізації й обміну думками й радо запрошуємо до його співтворення.

Чому “О’казія”?

Ця назва, до якої ми довго йшли і яка в найпотрібніший момент виринула не інакше, як оказійно, – відображення нашого підходу до праці над журналом. Ідеться навіть не про те, що наше видання не має сталої періодичності випусків та повсякчас модифікується на ходу (хоч, можливо, трохи про це теж). Сама по собі “оказія” – влучна чи й незвичайна нагода, пригода, вдалий випадок. Наша оказійність – це пошук і створення таких нагод для експериментів та відкриттів, і, звісно ж, розказування про них. Це свобода постійного (само)творення, немислима без домішки імпровізаційності та стихійності. Це праця не задля виконання нав’язаних ззовні чи зсередини вимог, а задля натхнення й задоволення свого і читацького. І водночас – відвага й відповідальність приймати творчі виклики.

Ми віримо, що така оказійність більш чи менш приховано живе у кожному. Ми плекаємо її не лише в самому виданні, а й передусім у нашій редакційній спільноті однодумців, взаємно надихаючи й надихаючись літературою та мистецтвом. А тоді беремося до праці й намагаємось і наших читачів заразити солодким шаленством ідей та вражень, водночас залишаючи їм вдосталь простору для власних пошуків.

Звичайно, оказійність має свою ціну: цю примхливу стихію не так легко закувати в якісь формальні рамки. Саме тому “О’казія” досі залишається на правах самвидаву й не припиняє шукати для себе оптимальної форми та змісту. І так, інколи забуває про реченці.

Вчитися роблячи

Більшість із нас, прийшовши на свої перші збори, мали дуже туманне уявлення про те, як це – “робити журнал”. Та її величність Практика навчила нас якщо не всього потрібного, то принаймні чимало корисного: від способів допомогти авторові висловити чудову, але не до кінця відшліфовану думку (так, авторка цих рядків може гордо стверджувати, що чи не всіма навичками редагування текстів завдячує саме праці в “О’казії”) до укладання структури випуску та пошуку рівноваги між уподобаннями редакції й авдиторії.

Врешті, безпосередня залученість – найкращий спосіб пізнати те, що любиш. Тому й ми спільно з нашими дописувачами та читачами діяльно пізнаємо світ мистецтва й ідей, пишучи і розмовляючи про нього та самостійно творячи його.

На цьому шляху годі уникнути викликів, а подекуди й невдач. Та й навіщо уникати? Саме недоліки та хиби нагадують, що О’казії ще є куди прагнути, і вказують напрямки для вдосконалення – від тексту до тексту, від випуску до випуску. Тому ми цінуємо помилки як нагоди для навчання – настільки, що свого часу один із номерів нашого журналу присвятили таким продуктивним помилкам.

О’казійна зустріч з Данилом Ільницьким

Поза сторінками

Оказійність прагне вийти за межі самих лише текстів, хоч і глибинно з ними пов’язана. Наша команда досліджує її можливості й у низці інших проєктів, що існують паралельно з журналом.  У лютому 2019 року ми започаткували серію “О’казійних зустрічей”, метою яких є згуртувати людей, що живуть мистецтвом, і заохотити їх до ділення досвідами й роздумами в атмосфері вільної бесіди. Першим “о’казійним гостем” став літературознавець та музикант, викладач УКУ Данило Ільницький. Розмова, що вияскравлювала плідну взаємодію поезії та музики, зокрема й у контексті театру, виявилась певною мірою пророчою й для подальших зустрічей, ляйтмотивом яких стала міжмистецька взаємодія. Наступна гостя, піаністка Світлана Позднишева, поділилася спостереженнями й міркуваннями про поєднання музики й живопису та досвідом організації проєктів на перетині мистецтв. І це лише початок: оскільки художні комбінації невичерпні, то й розмов про них, сподіваємось, попереду ще чимало.