«Помирана» – твір, що вражає та чіпляє. Цей ефект, на мою думку, створює вдале перехрещення та поєднання фантастичного елемента з реалістичним, жанру кіберпанку та психологічної драми.
Писати про антиутопічне майбутнє не так і просто: з одного боку, в автора розв’язані руки, уяві надано безмежний простір для розмаїтих варіацій, проте створити треба, фактично, новий альтернативний всесвіт, продуманий і деталізований так страхітливо справжньо, що жодному читачеві там опинитися би не захотілось. Однак антиутопії завжди базуються на реальності – на сучасних суспільних виразках, на фактах, проблемах і особливостях покоління чи людства як виду загалом.
…Отож, злиття елементів можна спостерігати насамперед у сутності персонажів роману: фізично вони вже не зовсім люди, а біомеханізми (цікаво, що кіберпанк автор у цю площину вписав реалістично – вийшли саме «низькі технології за низьких стандартів життя»), але й не всі традиційні людські емоційно-інтелектуальні ознаки їм властиві. Загальна деградація суспільства, яке з останніх сил виживає збиральництвом і не прагне змін, впливає й на рівень особистісного морального зубожіння: втрачається емпатія, приходить примирення з абсолютною стагнацією, виникає особлива деградована мова. Проте, як і у будь-якому суспільстві, в романі змальовано абсолютну різноманітність характерів, наявні різні психотипи, істотно відмінні між собою рівнем розвитку.
Загалом, Тарас Антипович зобразив спільноту, на яку людство у перспективі цілком могло би перетворитися; роман – не щось повністю вигадане, а дуже конкретна гіперболізована алюзія на численні неконкретні моделі реальності, сатира чи то на Донбас, чи на сучасну росію тощо.
Реалізм зображених подій (чи радше потенційний реалізм – те, що не є фантастичним, бо могло трапитися) простежуємо протягом усієї сюжетної лінії. Фантастика ж діє тільки на рівні деяких деталей. Реалістичним є і змалювання шляху лідера в суспільстві, й особливо фінал цілої історії (хепі-енд тут, очевидно, був недоречним і просто неможливим). На загальному тлі роману найфантастичнішим видається сусідство двох протилежних спільнот і взагалі те, що «за колючкою» є щасливе, забезпечене життя, що там панують розвиток, прогрес, технології.
Отже, на мою думку, фантастичні елементи в романі відіграють радше другорядну роль: створюють тло, заповнюють простір, – але саме реалізм і метафоричність спеціалізують роман як насамперед антиутопічний, а не фантастичний, загалом є основою всього твору.